ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРЕПАРАТА АДАПТОЛ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ С СИНДРОМОМ ТИРЕОТОКСИКОЗА
В. И. Панькив

15 марта 2016 г. olfa

МІЖНАРОДНИЙ ЕНДОКРИНОЛОГІЧНИЙ ЖУРНАЛ 2 (74) 2016

 

 

ПАНЬКІВ В. І.

Відділ клінічної тиреоїдології Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України, м. Київ, Україна

Резюме. Мета дослідження — вивчення ефективності Адаптолу у лікуванні хворих на дифузний токсич­ний зоб (ДТЗ) різного ступеня тяжкості з відхиленнями в емоційній сфері без виражених психоорганіч- них порушень, а також впливу препарату на ефективність основної тиреостатичної терапії, що дає змогу розширити спектр показань для застосування препарату в практиці лікарів-ендокринологів.

Матеріа­ли та методи. Під спостереженням перебувало 25 хворих із тиреотоксикозом у стані медикаментоз­ної субкомпенсації (17 — із явним, що розвинувся внаслідок ДТЗ, і 8 — із субклінічним), які отримували в комплексному лікуванні препарат Адаптол протягом двох місяців (група I). Ще 20 хворих з аналогіч­ною патологією сформували контрольну групу (група II). Хворі контрольної групи статистично вірогідно не відрізнялися за віком, статтю, тривалістю та тяжкістю ДТЗ від осіб основної групи.

Результати. Про­ведений аналіз отриманих даних свідчить про те, що в першій (основній) групі хворих на ДТЗ (з додат­ковим призначенням препарату Адаптол) відзначається більш суттєвий ефект від лікування порівняно з хворими контрольної групи. Додаткове призначення препарату Адаптол сприяло зменшенню добової дози тиреостатичних препаратів у хворих на ДТЗ, що зменшує ризик виникнення ускладнень терапії. Якщо середня добова доза препаратів тіамазолу/карбімазолу на початку лікування в обстежених групах хворих не відрізнялася, то через 2 місяці лікування середня доза тиреостатичних препаратів у першій групі становила 24,3 ± 2,1 мг, у групі контролю — 31,8 ± 2,4 мг (р < 0,05). У процесі терапії Адаптолом відзначалося зниження (р < 0,05) вмісту малонового діальдегіду, а також підвищення активності фер­ментів антиоксидантного захисту: супероксиддисмутази (р < 0,05) і глутатіонпероксидази (р < 0,05).

Висновки. Через 2 місяці терапії Адаптолом, згідно із шкалою Гамільтона, серед хворих основної групи були відсутні тривожні стани (5,6 ± 1,2 бала; р < 0,05), тоді як у контрольній групі відзначалася наявність симптомів тривоги (14,8 ± 2,7 бала; р < 0,05). Адаптол чинить позитивний терапевтичний вплив як щодо оксидантно ї, так і щодо антиоксидантно ї системи, що проявляється гальмуванням перекисного окислен­ня ліпідів і активацією компенсаторних процесів. З огляду на проведене дослідження застосування Адап­толу має посісти належне місце в схемах лікування ДТЗ та розширити його можливості у разі як легкого, так і тривалого перебігу захворювання.

Ключові слова: дифузний токсичний зоб, лікування, Адаптол.

Тиреотоксикоз — один з найвідоміших ендокрин­них синдромів, при якому спостерігаються клінічні та біохімічні прояви постійного надмірного вмісту тиреоїдних гормонів у крові незалежно від причини підвищення їх рівня [1, 3]. Серед усіх форм тирео­токсикозу 90 % становлять дифузний токсичний зоб (ДТЗ) і тиреотоксична аденома. ДТЗ — системне ав­тоімунне захворювання, що розвивається внаслідок вироблення антитіл до рецептора тиреотропного гормону (ТТГ) і клінічно проявляється ураженням щитоподібної залози (ЩЗ) з розвитком синдрому тиреотоксикозу в поєднанні з екстратиреоїдною па­тологією: ендокринною офтальмопатією, претибіальною мікседемою, акропатією [4].

Поширеність синдрому тиреотоксикозу в Україні (станом на 1.01.2015 р.) становила 120,1 на 100 тис. населення, захворюваність населення України на ти­реотоксикоз у 2014 р. становила 11,5 на 100 тис. на­селення. Щорічний приріст числа зареєстрованих хворих досягає 5 % [2]. Захворювання в жінок тра­пляється в 5 разів частіше, ніж у чоловіків, і може розвинутись у будь-якому віці (частіше у віці 20—45 років).

Патогенез змін із боку органів і систем, що ви­никають при тиреотоксикозі, полягає в значному підвищенні рівня основного обміну з подальшими дистрофічними змінами. Найчутливішими до ти­реотоксикозу структурами, у яких найбільша щіль­ність рецепторів до тиреоїдних гормонів, є серцево-судинна (особливо міокард передсердь) і нервова система [5].

Важливість корекції психологічного статусу при лікуванні хворих на ДТЗ не викликає сумніву. Дез­адаптація, обумовлена зниженням працездатнос­ті, неминуче призводить до зниження якості життя і, зрештою, до зменшення як ефективності основної терапії, так і прихильності до прийому основних ти- реостатичних препаратів, які хворі вимушені прий­мати тривалий час.

У зв’язку з цим разом з немедикаментозною пси­хотерапією важливого значення набувають препа­рати, що мають м’який транквілізуючий ефект і при цьому не справляють істотного впливу на виконання повсякденних функцій впродовж дня («денні» транк­вілізатори). Їх застосування вірогідно зменшує ри­зик виникнення шлуночкових аритмій і фібриляцій шлуночків як при гострій ішемії, так і при реперфузії міокарда. Також, за деякими даними, анксіолітики мають самостійний коронаролітичний ефект.

Нами вивчено ефективність препарату Адаптол у комплексному лікуванні хворих із синдромом ти­реотоксикозу на базі відділу профілактики ендо­кринних захворювань Українського науково-прак­тичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин МОЗ України.

Для Адаптолу характерна нейромедіаторна дія, пов’язана з дофамінопозитивним компонентом, а також мембраностабілізуючим ефектом. Це харак­теризує препарат як один з додаткових метаболічних агентів, які сприяють зменшенню оксидативного стресу, що важливо для хворих з тиреотоксикозом.

Метою дослідження було вивчення ефективності Адаптолу у хворих на ДТЗ різного ступеня тяжко - сті з відхиленнями в емоційній сфері без виражених психоорганічних порушень, а також впливу препа­рату на ефективність основної тиреостатичної те­рапії, що дає змогу розширити спектр показань для застосування препарату в практиці лікарів-ендокри- нологів.

Матеріали і методи

Під спостереженням перебувало 25 хворих із ти­реотоксикозом у стані медикаментозної субкомпен- сації (17 — з явним, що розвинувся внаслідок ДТЗ, і 8 — із субклінічним), які отримували в комплексно­му лікуванні препарат Адаптол (група I). Час від мо­менту появи перших ознак захворювання до початку обстеження становив у середньому 5 (2,0—11,0) міся­ців. Хворі отримували тиреостатичну терапію в інди­відуально підібраних дозах. Вік хворих становив від 19 до 45 років (у середньому 36,20 ± 7,09 року). Ще 20 хворих з аналогічною патологією сформували конт­рольну групу (група II). Хворі контрольної групи ста­тистично вірогідно не відрізнялися за віком, статтю, тривалістю та тяжкістю ДТЗ від осіб основної групи.

Характеристика досліджуваних груп за віком, ІМТ і показником, що характеризує функціональ­ний стан ЩЗ, наведена в табл. 1.

Обстеження містило визначення антропометрич­них показників, вимірювання артеріального тиску (АТ), визначення ТТГ, вільного тироксину і вільно­го трийодтироніну (вТ4, вТ3), глікемії, показників функціонального стану печінки, нирок. Клініко-ін- струментальне обстеження: оцінка клінічного стану пацієнтів; фізикальне обстеження; інструментальні дослідження — електрокардіографія (ЕКГ).

Критерії виключення: стенокардія напруження IV функціонального класу, тяжка артеріальна гіпер­тензія, застійна серцева недостатність (СН), тяжкі порушення ритму серця, порушення функції печін­ки та нирок.

Хворим основної (п = 25) і контрольної (п = 20) груп проводилась ідентична базова тиреостатична терапія (тирозол/карбімазол, в-адреноблокатори). Хворим на ДТЗ було призначено лікування згідно з міжнародними рекомендаціями, а також відповід­но до клінічних протоколів діагностики та лікування ендокринних захворювань Українського НПЦ ендо­кринної хірургії, трансплантації ендокринних орга­нів і тканин МОЗ України (2011).

При призначенні Адаптолу нами враховано спе­цифіку ДТЗ, адже його медикаментозне лікування може тривати багато місяців. Призначення Адаптолу при ДТЗ розглядається як додаткове, що підвищує ефективність медикаментозної терапії і виконує зде­більшого симптоматичні завдання.

Упродовж двох місяців хворі першої групи додат­ково отримували препарат Адаптол, якому прита­манна анксіолітична дія. Добова доза Адаптолу ста­новила 1500 мг (по 1 таблетці 500 мг тричі на день). Повторне дослідження здійснювали через 2 місяці.

Про- і антиоксидантний статус крові оцінювали за вмістом малонового діальдегіду (МДА), 8Н-груп і активності антиоксидантних ферментів — глутатіонпероксидази (ГПО) і супероксиддисмутази (СОД).

Оцінку початкового стану і динаміку рівня три­вожності на тлі лікування Адаптолом здійснювали до початку терапії і на 60-й день за допомогою шкали тривоги Гамільтона НАЯЯ-14, валідизованої методи­ки, що дозволяє здійснити кількісну оцінку ступеня вираженості тривоги. До і після курсового застосу­вання Адаптолу реєстрували ЕКГ у спокої, визнача­ли вміст ТТГ, вТ₄ і вТ₃.

Результати дослідження та їх обговорення

Проведений аналіз отриманих даних свідчить про те, що в першій (основній) групі хворих на ДТЗ (з до­датковим призначенням препарату Адаптол) відзна­чається більш суттєвий ефект від лікування порівня­но з хворими контрольної групи.

Упродовж двох місяців лікування в обстеже­них пацієнтів обох груп спостерігалося вірогідне збільшення рівня ТТГ (з 0,069 ± 0,040 мМО/л до 0,52 ± 0,11 мМО/л; р < 0,05) і вірогідне зменшення рівня вТ₄ (з 27,3 ± 1,6 нмоль/л до 17,3 ± 1,7 нмоль/л; р < 0,05) і вТ₃ (з 7,8 ± 1,3 пмоль/л до 3,2 ± 1,1 пмоль/л; р < 0,05). За показниками гормонального статусу віро­гідних відмінностей між групами хворих не виявлено.

У той же час додаткове призначення препарату Адаптол сприяло зменшенню добової дози тиреоста- тичних препаратів у хворих на ДТЗ, що зменшує ризик виникнення ускладнень терапії. Якщо середня добова доза препаратів тіамазолу/карбімазолу на початку лі­кування в обстежених групах хворих не відрізнялася, то через 2 місяці лікування середня доза тиреостатич- них препаратів в першій групі становила 24,3 ± 2,1 мг, у групі контролю — 31,8 ± 2,4 мг (р < 0,05).

Проведені раніше дослідження свідчать про клінічну ефективність додаткового призначен­ня Адаптолу (1500 мг на добу) хворим на стабільну стенокардію і позитивний вплив препарату на стан тромбоцитарного гемостазу й антиаритмічної ак­тивності (Волков В.И., Строна В.И., Ладный А.И., 2009). Встановлено, що Адаптол у добовому дозу­ванні 1500 мг разом з м’якою транквілізуючою дією сприяє підвищенню ефективності основної антиангінальної терапії, потенціюванню дії антиагрегантів, а також призводить до підвищення антиоксидантно­го захисту.

За даними анкетного тестування, обстежені нами хворі обох груп до лікування мали виражені три­вожні розлади. Так, за шкалою Гамільтона пацієнти в основній і контрольній групах мали 25,0 ± 1,2 бала і 27,1 ± 1,4 бала відповідно. На тлі проведеного ліку­вання вірогідні зміни в стані пацієнтів були більше виражені в групі, яка отримувала Адаптол. Так, через 60 днів терапії, згідно із шкалою Гамільтона, серед хворих основної групи були відсутні тривожні стани (5,6 ± 1,2 бала; р < 0,05), тоді як у контрольній гру­пі відзначалася наявність симптомів тривоги, хоча й менш виражених (14,8 ± 2,7 бала; р < 0,05).

У процесі терапії Адаптолом у хворих першої гру­пи виявлена вірогідна динаміка всіх досліджуваних параметрів (табл. 2). При цьому відзначалося зни­ження (р < 0,05) вмісту МДА, а також підвищення активності ферментів антиоксидантного захисту: СОД (р < 0,05) і ГПО (р < 0,05).

Як бачимо, Адаптол чинить позитивний терапев­тичний вплив як щодо оксидантної, так і щодо анти­оксидантної системи, що проявляється гальмуван­ням ПОЛ і активацією компенсаторних процесів, які забезпечують у нормі вміст вільних радикалів на рів­ні, необхідному для забезпечення нормального пере­бігу метаболічних процесів у клітині.

При використанні препарату Адаптол протягом двох місяців у хворих на ДТЗ не було зареєстровано випадків непереносимості або будь-яких побічних ефектів.

Особи із соматичними проявами тривоги звер­таються до лікарів різних спеціальностей і зазвичай отримують терапію, скеровану на корекцію симпто­мів, пов’язаних лише з основним захворюванням, що нерідко призводить до невиправданого дозування основних препаратів. Високий рівень тривоги може не лише імітувати соматичні захворювання, але й підвищувати ризик і погіршувати прогноз наявного ДТЗ. При цьому тривожно-депресивні розлади мо­жуть бути первинними, тобто передувати захворю­ванню ендокринної системи, можуть супроводжува­ти його або ж розвиватися повторно на його тлі.

Хронічна тривога погіршує результати й усклад­нює реабілітацію, знижуючи якість життя хворих, а при супутній серцево-судинній патології є пре­диктором повторних інфарктів міокарда, раптової коронарної смерті внаслідок фібриляції шлуночків, обмежує фізичну активність хворих, знижує ефек­тивність лікувальних заходів.

Таблиця 2

Особливості динаміки показників перекисного окислення ліпідів під впливом Адаптолу у хворих на ДТЗ (М ± m)

Показники	Перша група		Друга група
	До лікування	Після лікування	До лікування	Після лікування
СОД, мкг/мл	0,340 ± 0,026	0,580 ± 0,031*	0,390 ± 0,031	0,420 ± 0,026
ГПО, ммоль/мл гем	1,26 ± 0,06	2,34 ± 0,11*	1,37 ± 0,11	2,47 ± 0,30*
МДА, кмоль/л	7,48 ± 0,22	5,19 ± 0,38*	6,44 ± 0,29	5,72 ± 0,38

Примітка: * — вірогідність відмінностей показників в основній і контрольній групах через 2 місяці ліку­вання при p < 0,05.

У багатьох дослідженнях доведено, що прийом Адаптолу супроводжується покращанням показни­ків тромбоцитарного гемостазу за рахунок антистре­сової дії, а також за рахунок нормалізації перекисно- го окислення ліпідів.

При комбінованому лікуванні ДТЗ із застосуван­ням Адаптолу потенціювання терапевтичної ефектив­ності пов’язане з дією на центральну нервову систему.

Денний транквілізатор Адаптол має низку фарма­кологічних ефектів на рівні як окремих органів, так і цілого організму. Такий широкий спектр біологічної активності характеризує Адаптол як препарат, що чинить нормалізуючий вплив при дезадаптивних процесах — психогенних, травматичних, токсичних, ішемічних тощо. Відновлення організму відбуваєть­ся фізіологічно, без проявів побічних ефектів, при цьому сам препарат не накопичується в організмі.

Висновки

Додаткове призначення препарату Адаптол хво­рим на ДТЗ сприяє зменшенню добової дози тирео-статичних препаратів, що знижує ризик виникнення ускладнень терапії.

Через 2 місяці терапії Адаптолом, згідно із шка­лою Гамільтона, серед хворих основної групи були відсутні тривожні стани (5,6 ± 1,2 бала; р < 0,05), тоді як у контрольній групі відзначалася наявність симп­томів тривоги (14,8 ± 2,7 бала; р < 0,05).

Адаптол має позитивний терапевтичний ефект як щодо оксидантної, так і щодо антиоксидантної систем, що проявляється гальмуванням перекисного окислення ліпідів і активацією компенсаторних про­цесів.

З огляду на проведене дослідження застосуван­ня Адаптолу має посісти належне місце в схемах лі­кування ДТЗ та розширити його можливості в разі як легкого, так і тривалого перебігу захворювання.

Список літератури

1. Болезнь Грейвса и эндокринная офтальмопатия / Н.Ю. Сириденко, И.М. Беловалова, М.С. Шеремета [и др.]; подред. И.И. Дедова, Г.А. Мельниченко. — М.: МАИ-Принт, 2012. — 143 с.
2. Паньків В.І. Практична тиреоїдологія. — Донецьк: Видавець Заславський О.Ю., 2011. — 224 с.
3. BahnR.S., BurchH.B., CooperD.S. etal.;American Thyroid Association; American Association of Clinical Endocrinologists. Hyperthyroidism and other causes of thyrotoxicosis: management guidelines of the American Thyroid Association and American Association of Clinical Endocrinologists // Thyroid. — 2011. — Vol. 21(6). — P. 593-646. doi: 10.1089/thy.2010.0417.
4. Clinical Management of Thyroid Disease / Ed. by F.E. Wondisford, S. Radovick. — Baltimore, Maryland: John Hopkins University School of Medicine, 2009. — 860p.
5. Mandel S.J., Larsen P.R., Davies T.F. Thyrotoxicosis // MelmedS., PolonskyK.S., Larsen P.R., KronenbergH.M. Williams Textbook of Endocrinology. — 12^th ed. — Philadelphia: Elsevier Saunders, 2011. — Chap. 12.

Отримано 15.03.16

Панькив В.И.

Отдел клинической тиреоидологии Украинского научно-практического центра эндокринной хирургии, трансплантации эндокринных органов и тканей МЗ Украины, г. Киев, Украина

ЭФФЕКТИВНОСТЬ ПРЕПАРАТА АДАПТОЛ В КОМПЛЕКСНОМ ЛЕЧЕНИИ БОЛЬНЫХ С СИНДРОМОМ ТИРЕОТОКСИКОЗА

Резюме. Цель исследования — изучение эффективности Адаптола в лечении больных диффузным токсическим зо­бом (ДТЗ) различной степени тяжести с отклонениями в эмоциональной сфере без выраженных психоорганических нарушений, а также влияния препарата на эффективность основной тиреостатической терапии, что дает возможность расширить спектр показаний для применения препарата в практике врачей-эндокринологов. Материалы и методы. Под наблюдением находилось 25 больных с тиреотоксико­зом в состоянии медикаментозной субкомпенсации (17 — с явным, развившимся в результате ДТЗ, и 8 — с субклини­ческим), которые получали в комплексном лечении препа­рат Адаптол в течение двух месяцев (группа I). Еще 20 боль­ных с аналогичной патологией сформировали контрольную группу (группа II). Больные контрольной группы статисти­чески достоверно не отличались по возрасту, полу, длитель­ности и тяжести ДТЗ от лиц основной группы. Результаты. Проведенный анализ полученных данных свидетельствует о том, что в первой (основной) группе больных с ДТЗ (с до­полнительным назначением препарата Адаптол) отмеча­ется более существенный эффект от лечения в сравнении с больными контрольной группы. Дополнительное назначе­ние препарата Адаптол способствовало уменьшению суточ­ной дозы тиреостатических препаратов у больных ДТЗ, что уменьшает риск возникновения осложнений терапии. Если средняя суточная доза препаратов тиамазола/карбимазола в начале лечения в обследованных группах больных не отли­чалась, то через 2 месяца лечения средняя доза тиреостати- ческих препаратов в первой группе составляла 24,3 ± 2,1 мг, в группе контроля — 31,8 ± 2,4 мг (р < 0,05). В процессе тера­пии Адаптолом отмечалось снижение (р < 0,05) содержания малонового диальдегида, а также повышение активности ферментов антиоксидантной защиты: супероксиддисмутазы (р < 0,05) и глутатионпероксидазы (р < 0,05). Выводы. Через 2 месяца терапии Адаптолом, согласно шкале Гамильтона, сре­ди больных основной группы отсутствовали тревожные состо­яния (5,6 ± 1,2 балла; р < 0,05), тогда как в контрольной груп­пе отмечалось наличие симптомов тревоги (14,8 ± 2,7 балла; р < 0,05). Адаптол оказывает положительное терапевтическое влияние в отношении как оксидантной, так и антиоксидан­тной систем, что проявляется торможением перекисного оки­сления липидов и активацией компенсаторных процессов. С учетом проведенного исследования применение Адаптола должно занять надлежащее место в схемах лечения ДТЗ и рас­ширить его возможности в случае как легкого, так и длитель­ного течения заболевания.

Ключевые слова: диффузный токсический зоб, лечение, Адаптол.

Pankiv V.

Department of Clinical Thyroidology of Ukrainian Scientific and Practical Centre for Endocrine Surgery, Transplantation of Endocrine Organs and Tissues of the Ministry of Healthcare of Ukraine, Kyiv, Ukraine

 

EFFICIENCY OF АDAPTOL IN COMPREHENSIVE TREATMENT OF PATIENTS WITH THYROTOXICOSIS SYNDROME

Summary. Objective — to study Adaptol efficiency in patients with diffuse toxic goiter (DTG) of varying severity with deviations in the emotional sphere without expressed psychoorganic disorders, as well as impact of the drug on the efficiency of main thyrostatic therapy that allows to expand the range of indications for the use of the drug in the practice of endocrinologists. Materials and methods. We observed 25 patients with thyrotoxicosis in a state of drug subcompensation (17 — with the overt one, which developed as a result of DTG, and 8 — with subclinical one), who received Adaptol in combination treatment for two months (group I). Another 20 patients with similar pathology formed the control group (group II). Patients in the control group did not differ statistically significantly by the age, sex, duration and severity of DTG from those of the main group. Results. The analysis of the findings indicates that in the first (main) group of patients with DTG (with additional administration ofAdaptol), there is a more significant effect of treatment compared with patients in the control group. Additional use of Adaptol helped to reduce the daily dose of thyrostatics in patients with DTG that

reduces the risk of complications of the therapy. If the average daily dose of thiamazole/carbimazole at the beginning of treatment in the examined groups of patients did not differ, then after 2 months of treatment, the mean dose of thyrostatics in the first group was 24.3 ± 2.1 mg, in the control group — 31.8 ± 2.4 mg (p < 0.05). During therapy with Adaptol, there was a decrease (p < 0.05) in the content of malondialdehyde, as well as increase in the activity of antioxidant defense enzymes: superoxide dismutase (p < 0.05) and glutathione peroxidase (p < 0.05). Conclusions. After 2 months of Adaptol therapy, according to the Hamilton scale, patients of the main group hadn’t anxiety states (5.6 ± 1.2 points; p < 0.05), whereas in the control group, there were symptoms of anxiety (14.8 ± 2.7 points; p < 0.05). Adaptol has a positive therapeutic effect on both the oxidant and antioxidant systems that manifests by inhibition of lipid peroxidation and activation of compensatory processes. In view of the research, application ofAdaptol must take the proper place in the schemes of treatment for DTG and to expand its possibilities in case ofboth mild and long-term course of the disease.

Key words: diffuse toxic goiter, treatment, Adaptol.